Останнім часом починає з’являтися все більше альтернатив IP-відеоспостереженню, заснованих на передачі відеосигналу високої чіткості по коаксіалі. Чи слід приймати ці технології всерйоз, і наскільки вони в змозі скласти конкуренцію IP? Однозначної відповіді на це питання немає: у виборі технології завжди бере участь ряд факторів. Зрештою, якби альтернативні рішення були такі вже й погані, ринок би розібрався з ними швидко і безжально.
Одним з основних структурних відмінностей «не-IP» є те, що компресія відеосигналу проводиться за межами камери. Формування стандартних відеопотоків в IP-камерах, з одного боку, вимагає наявності в камері обчислювальної потужності — однак, з іншого, дозволяє не економити на дозволі сигналу і забезпечувати можливість перегляду і запису зображень без будь-яких спеціалізованих пристроїв, прив’язаних до виробника та / або специфічного стандарту. А якщо мережева камера фактично являє собою нехай трохи урізаний, але все ж комп’ютер, то ніщо не заважає грунтовно запакувати її софтом — як специфічним для моделі (вирівнювання кутових спотворень ширококутних об’єктивів або «зшивання» мультисенсорних зображень в цілісні панорами), так і універсальних ( відеоаналітика, управління подіями, робота зі звуком). Альтернативні камери не завжди можуть управлятися по кабелях, що передають відеосигнал — наприклад, формат SDI цього не забезпечує.
З погляду роздільної здатності, IP знаходиться далеко попереду, але багато хто задається резонним питанням: навіщо? У більшості охоронних додатків на даний момент цілком достатньо HD; висока чіткість у порівнянні з «аналогом» поки ще здається чи не розкішшю. Однак не всі альтернативи в змозі забезпечити високу чіткість; так, формат 960Н — всього лише розширення все тих же PAL і NTSC по горизонталі, яке зберегло число рядків по вертикалі відповідно з аналоговими стандартами минулого століття. Стандартна кабельна обв’язка минулих десятиліть — коаксіальний кабель — цілком придатний для передачі і IP-сигналу. Навіть для мережевих систем це може виявитися перевагою з точки зору безпеки даних у мережі, проте додаткові витрати при цьому можуть скласти 200-400 доларів на кожну IP-камеру. IP-відео може бути записано на будь-який комп’ютер з доступом до мережі і відповідним софтом, решта цим похвалитися не можуть. При цьому відеореєстратори для запису стандартного аналогового сигналу виявляються абсолютно не потрібними.Як тільки справа стосується придбання додаткових апаратних засобів, постають питання сумісності. У IP-відеоспостереженні завдяки зусиллям ONVIF в останні кілька років нові моделі мережевих камер майже всі сумісні з ONVIF. З альтернативних стандартів більш-менш пристойно виглядає сумісність тільки у найбіднішого з погляду дозволу 960H.
Камери й відеореєстратори 960H мають мінімальну ціну з усіх розглянутих варіантів. Однак вони мають і мінімальні можливості, особливо, в частині роздільної здатності. На даний момент, судячи з усього, на позиції IP жоден з стандартів серйозно претендувати не в змозі. Тому виробники мережевих камер, засобів запису і керуючого софта можуть спокійно і планомірно стимулювати продаж. Їхня аргументація добре відома і не змінюється вже протягом більше десяти років. Можливо, саме цим і спробують скористатися ті, хто вибрав альтернативний шлях. Головне в цій гонці — не забути про кінцеве і безпосереднє завдання систем відеоспостереження.
По матеріалам: https://nrc-drive.ru/
