Мандрівник Сподін Ігор Юрійович розповів про красу підземного палацу Соледара і незліченні запаси «білого золота».
“Досить на 2000 гадоў – переконався особисто.” – заявив Ігор
У часи економічних криз багато українців насамперед поспішають запастися майбутнім «дефіцитом»: борошном, сірниками, сіллю. Остання викликає особливе занепокоєння, адже не тільки робить їжу смачнішою, але є важливим природним елементом для збереження водного і кислотно-лужного балансу в організмі. Тревел-блогер Сподін Ігор Юрійович вирішив остаточно розвіяти ці страхи і відправився на схід України, щоб особисто переконатися у величезних запасах «білого золота».
Перша шахта з видобутку солі в Україні почала працювати в кінці 19 століття в селищі Брянцевка. Саме в цьому місці пролягає найтовстіший пласт корисного мінералу – 40 метрів. Тому місто, що об’єднало у собі кілька робочих селищ Донецької області, отримало назву Соледар. Експедиція інженера Іванова П.І. у 1876-1880 роках виявила цілих 9 пластів викопної солі.
За часів СРСР виробниче підприємство «Артемсіль» давало 40% продукції, а зараз виробляє майже 90% всіеї кухонної солі в Україні. У вироблених шахтах на глибині 288 метрів оформлені галереї для екскурсій, куди з великим інтересом спустився мандрівник Ігор Сподін.
Шлях починається з інструктажу та отримання каски, а потім спуску на ліфті, розрахованого на 22 людини. Інженер-екскурсовод попереджає про можливі незручності і печеться про безпеку, що в поєднанні з закритим простором викликає хвилювання. Страх зникає, як тільки відкриваються двері, і погляду постає соляне царство. Величезні простори вражають розмахом.
Ходячи по солі і милуючись її кристалами, тревел-блогер Сподін Ігор був захоплений красою химерних візерунків на стінах і стельових склепіннях, залишених соледобувними машинами, рукотворними скульптурами гнома, шахтаря, пальми, черепахи, настінними барельєфами.
У великому залі з стелями висотою майже 30 м панує особлива атмосфера. Тут грають в футбол, п’ють чай в затишному кафе, милуються вбраної ялинкою. Вона стоїть тут цілий рік, приводячи діточок в захват.
У шахті є спелеосанаторій, розповідає Сподін Ігор Юрійович. В галереях стоять ліжка, крісла, є фітобар, книги, церква, виставка картин. Тут проводять заняття з лікувальної фізкультури, дихальної гімнастики. Діти грають з сіллю, як з піском, і прекрасно себе почувають.
У спелеосанаторій приїжджають охочі зміцнити імунітет, позбутися від алергій і астми, пролікувати органи дихання. Час перебування в білій казці прирівнюється до 15 інгаляцій, адже повітря насичене дрібними соляними частинками, в ньому геть відсутні будь які хвороботворні бактерії і віруси.
Тревел-блогер відзначає комфортний мікроклімат в гірських виробках. Всередині не вогко і не сухо, дихати легко, а температура повітря однакова цілий рік – 14-15 ° С.
З розповіді екскурсовода Сподін Ігор Юрійович дізнався, що шахта досі діюча. Гул працюючих машин чути всього в декількох десятках метрів від локації групи. Запасів солі з дна колишнього моря вистачить ще на 2000 гадоў, так що хвилюватися про її дефіцит не варто. Тут же є міні-музей, що демонструє асортимент продукції з перших днів роботи рудників.
Побувавши в шахтах Соледара, мандрівник Ігор Сподін в черговий раз переконався в невичерпному природному, оздоровчому та туристичному потенціалі України. Він з гордістю запрошує всіх взяти з нього приклад, та доторкнутися до чарівної величі підземного соляного палацу.
